У серпні 2023 року життя Ольги розділилося на «до» і «після». В центрі Чернігова, куди вона приїхала з донечкою Софійкою, пролунала потужна ракетна атака. Вогонь, паніка, уламки… Один із них смертельно вразив шестирічну дівчинку.
«Я дуже сильно кричала, що тут маленька дитина, терміново потрібна допомога. Кричала: “Дитина! Дитина!”», — згадує Ольга.
Лікарі боролися за життя Софійки, але врятувати її не змогли. «Вона була як спляча красуня. Тримала її за ручки, цілувала, обіймала. Просила прокинутись…», — говорить мати.
Минув рік, але для Ольги час ніби зупинився. «Я прокидаюсь і думаю про неї. Лягаю спати — думаю про неї. Немає усвідомлення, що її немає», — каже вона.
Пекельний тягар провини
Одна з найболючіших тем для Ольги — відчуття провини. «Я як мама привела її в той парк і це все сталося. Я її не захистила», — зізнається вона.
Саме це почуття знищує багатьох батьків, які втратили дітей у війні. Вони звинувачують себе в тому, на що не могли вплинути.
Психолог Галина Іцкович наголошує:
«Важливо допомогти Ользі усвідомити, якою матір’ю вона була насправді. Вона любила, берегла і дарувала дитині життя, повне радості. Почуття провини — це ілюзія. Корисно створити пам’ятку з твердженнями на кшталт: “Я є хорошою мамою і залишаюся нею”. Це допоможе поступово витіснити самозвинувачення».
Зцілення починається з тіла
Сильна травма, яку пережила Ольга, залишила «невидиму рану». Психіка не може одразу відновитися. Саме тому, пояснює психолог, важливо почати з тіла.
«Травмоорієнтована терапія, дихальні практики, техніка “метелик” — це перші кроки. Через тіло ми поступово відновлюємо відчуття безпеки, а вже потім починає працювати розум», — каже Іцкович.
Ольга пробує згадувати щасливі моменти — наприклад, прогулянку на катері з чоловіком на Дніпрі. «Ці образи стають опорою, дають відчуття, що я ще можу жити, відчувати», — зізнається вона.
Голос підтримки зі світу
Американська журналістка та меценатка Мітці Пердью, яка бере участь у проєкті Healing Hidden Wounds, звернулась до Ольги словами:
«Ваш біль має почути світ. Ви не самотні, і люди багатьох країн дізнаються вашу історію. Те, що сталося, — злочин, і він має бути засвідчений».
Для жінок, які втратили найдорожче через війну, важливо знати: їхній голос має значення не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Погляд Ірини Ткач
Ірина Ткач, співорганізаторка проєкту «Зцілення невидимих ран», додає:
«Коли ми говоримо про Ольгу, ми говоримо не лише про одну жінку. Це тисячі матерів, які втратили дітей через війну. Ми створюємо простір, де жінки можуть виговоритися, отримати терапевтичну допомогу, а також підтримку від людей у всьому світі. Кожна така історія — це свідчення воєнних злочинів і водночас заклик до співчуття та солідарності».
Пам’ять і майбутнє
Софійка була єдиною дитиною Ольги. Вона любила подорожувати Україною, пишалась своїм батьком-військовим і твердо казала: «Ми не маємо нікуди їхати, ми маємо бути вдома».
Сьогодні мати переглядає відео з донечкою, зберігає її усмішку у серці й робить усе, аби світ дізнався про жорстокість агресора.
«Біль не зникне ні за день, ні за рік. Але я вірю, що зможу колись знову посміхнутися», — каже Ольга.
